«Про людське око і про людськи зір»

137610148 2876167935960777 2269020482383613571 n(Роздуми до етнопроєкту "Буковинське Різдво")

Одинадцятий запис

Мабуть, усі знають значення паремії "про людське око" - мається на увазі щось недбале, зроблене формально. Підтекст фрази "аби людям виглядало, що все так, як прийнято". Проте є й інша паремія, рівно протилежна за значенням, яка відображає народну психологію - "про людський зір". Кажуть таку фразу у випадках, коли виставляють напоказ щось найкраще. До прикладу, "пролюдна" сорочка значно щедріше вишита, ніж буденка, "пролюдна" хата (світлиця) ошатніше прибрана, ніж буденна сижева хата.

Є у традиційному гардеробі буковинця кінця ХІХ- початку ХХ століття атрибути, які інакше, як "пролюдними" назвати складно - адже використовуються вони саме для того, щоби засвідчити статус чи індивідуальний стиль.

Перший із них - парасоля. Як ви здогадалися, не тільки в дощову погоду парасоля тривалий час була доповненням традиційного строю і використовувалася як підпора замість палиці-келефа. Особливо часто на світлини з цим аксесуаром натрапляємо у архівах із села Селятин Путильського району, котре вважається найбільш "грозовим" в Україні.

"До речі, горяни Путильщини і Косівщини використовували парасолю як декоративний атрибут (замінник палиці) навіть взимку у глибокі сніги. І це лиш потверджує тезу, що практичне призначення парасолі не є первинним у творенні образу", - пояснює етнолог, заслужений діяч мистецтв України, директор БЦКМ і корінний горянин Микола Шкрібляк.

Так само мірилом статусу була кількість хусток на нареченій у момент, коли вона бере шлюб (гонорова молода могла мати на поясі і до 15-ти хусток, про це читаємо у етнографічних матеріалах В.Шухевича, П.Шекерика-Дониківа та інших етнографів.

Один з атрибутів статусу був також кожух.

По-перше, кожух і мантля використовуються в обрядовому образі наречених незалежно від сезону - і в липні молода ішла до шлюбу в киптарі, поверх нього дар, а поверх - вовняна мантля - "аби виділи, що має". Але надмірно чистий буденний кожух парубка чи чоловіка був навпаки "поганим знаком" для стороннього ока: значить, цей чоловік або не тримає худоби, або не доглядає її, раз рукави його кожуха такі чисті.

Способом вирізнитися серед громади в парубоцтва був капелюх та його декорації (чим пишніші прикраси капелюха, тим гоноровіший парубок). А в дівчини та жінки таким символом знаком є вінок та шийні прикраси. Високий вінок, щоправда, носила відданиця (якщо в родині є старші сестри, незаміжні ще, то дівчина змушена квітчатися скромніше). Щодо шийних прикрас - то їх дівчина у свято носила стільки, скільки мала, часто поєднуючи (дукач на стрічці - вверху, далі ряд намист, зґарди, мониста з монетами та ін.). Цікавою буковинською шийною прикрасою дівчат та молодих жінок є сальба, салба - шийна прикраса у вигляді накладного комірця, повністю зашитого монетами-талярами. Це чи не найдорожча з шийних прикрас. До речі, у працях І.Чеховського знаходимо згадки про те, що сальби буковинки особливо часто носили на ярмарки - по-перше тому, щоби показати цю красу. А по-друге - при потребі, жінка могла зняти одну чи кілька монет із сальби і розплатитися нею за потрібний крам. Адже монети на добротних сальбах не дірявляться, а кріпляться на спеціальних "вушках".

Про людський зір.. З одного боку людина каже - "чужа думка не має значення". А з іншого (якщо бути зовсім відвертими) - людині подобається бути гарною. І подобається, щоби це помічали. Незалежно від того, про яке століття ми говоримо.

Іванна СТЕФʼЮК,

кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» БЦКМ,

кандидатка філологічних наук, письменниця

упражнения для пресса

Вкусные кулинарные рецепты

шаблоны joomla 2.5 бесплатно