Новини

«Гуцул без ліжника не живе»

В Учбово-методичному центрі культури Буковини презентували унікальний проект «Відродження буковинського ліжникарства», який втілюється за підтримки Українського культурного фонду. Завдяки цьому проекту путильський ліжник має отримати друге життя. Проект передбачає науково-дослідницьку експедицію, школу ліжникарства та велику виставку з майстер-класами у Чернівцях, низку оригінальних друкованих видань.

Поринути у світ гуцульського ліжникарства, дізнатися більше історії про нього і побачити спеціально підготовлену виставку-інсталяцію з гуцульськими ліжниками - така можливість була у всіх, хто завітав на презентацію проекту. У виставковій залі центру гуцульські ліжники з Косівщини розмістили як спеціальну інсталяцію, аби наочно продемонструвати постійну присутність цього унікального виду мистецтва у житті та побуті горян. Приміром, один із яворівських ліжників – столітньої давності, важить 10 кілограмів.

- На ліжнику гуцул народжувався і з ним помирав - цим виробом накривали навіть домовину, - розпочав презентацію Микола Шкрібляк, директор Учбово-методичного центру культури Буковини, заслужений діяч мистецтв України, який і має у своїй колекції представлені ліжники.- Ними, зрозуміло, найперше застеляли ліжка. Великий 6-метровий ліжник, як на цій виставці, гуцули гонорово вивішували на жердці чи на бічному сволоку у хаті. Гуцул, коли сідлав коня, ставив під сідло ліжник. Це був виріб, який символізував здоров’я, красу, багатство. І це ще й гонор, коли у хаті багато не тільки подушок, а й ліжників. Та особливо популярним ліжник був як весільний дарунок, чи як казали, весільний дар. Розповідають про такі весілля, коли у дар молодим приносили понад   20 ліжників. Цей виріб був найкращим подарунком для тих, хто приїжджав на Гуцульщину. А гуцульський ліжник виготовлявся у селах Косівського та Верховинського району на Івано-Франківщині, Рахівського - на Закарпататті та Путильського на Буковині. Саме буковинський ліжник ми хочемо відродити. 

Учбово-методичний центр культури Буковини, який втілює цей проект, представив усі заходи, що триватимуть до 29 листопада. Керівник проекту - Микола Шкрібляк, директор УМЦКБ, керівник науково-дослідної експедиції - Іванна Стеф’юк, завідувач науково-методичного кабінету дослідження та збереження традиційної культури, менеджер проекту - Василь Фоменко, завідувач навчально-методичного кабінету організації культурно-мистецьких заходів та міжнародної співпраці.

Приємно, що проект знайшов підтримку і у влади – обласної та районної. І це підтвердила присутність на заході заступника голови Чернівецької ОДА Мирослава Заячука та заступниці начальника управління культури облдержадміністрації Тетяни Шарагової.

- У цьому мистецтві, як і в кожному виді народного мистецтва,- сказав Мирослав Дмитрович, - найголовніше - зашифрована любов. Любов до свого. І дуже важливо, що це мистецтво відроджується. Вдома від своїх бабусі та дідуся також маю на згадку ліжник.

Іванна Стеф’юк, завідувач науково-методичного кабінету дослідження та збереження традиційної культури УМЦКБ, кандидат філологічних наук зауважила:

- Кажуть, що найкраще традиції зберігаються там, де вони є частиною життя. Саме тому ми хочемо, щоб путильські майстрині, які пройдуть школу ліжникарства у Яворові на Косівщині, могли, скажімо, прочитати ліжник, його візерунки. Щоб буковинський ліжник ожив і заговорив. Ще 30 років тому для путильчан він був брендом, і, сподіваємося, завдяки нашому проекту це мистецтво не втратиться.

Спеціально на цей захід до Чернівців приїхали гості з Путили: Василь Нестор, завідувач сектору культури Путильської РДА та Ганна Шпанюк, яка колись працювала на Путильській фабриці з переробки вовни. Пан Василь запевнив, що проект дуже зацікавив і буде підтримуватися головами Путильської районної держадміністрації та районної ради.

- Люди мали роботу, на фабриці працювало і 700, потім - 500, і 250 людей, вони займалися тим, що було для них природним,- розповіла Ганна Петрівна.- Я на фабриці працювала 25 років, з 1979-го, закінчивши Чернівецький текстильний технікум. Добре знаю це виробництво від початку до кінця. На жаль, фабрика зараз не працює, обладнання стоїть… Виготовляли ми різну продукцію, в тому числі й ліжники – по чотири сотні на місяць.

Пані Ганна додала, що знає кількох жінок із сіл Дихтинець та Селятин, які у домашніх умовах зараз ще тчуть ліжники. Нині у господарствах Путильщини (домашніх та колективних) є понад п’ять тисяч овець. Отож вовна може слугувати не лише для виготовлення теплих шкарпеток, а й для створення ліжників. Відомо, що були часи, коли у Косові поляки розкуповували ліжники як популярний у Європі виріб. Таким престижним ліжник може стати і зараз, якщо зробити йому належну промоцію.

- До нашого проекту ми запросили трьох кращих майстринь з Яворова – столиці гуцульського ліжникарства, майстринь знаних на всю Україну,- зазначив Микола Шкрібляк. - У них навчатимуться путильські жінки. Наприкінці проекту, 21 листопада, у Чернівецькому художньому музеї відбудеться спільна виставка: ліжникарок з Яворова та путильських майстринь. До слова, можна тут буде побачити і дуже сучасні речі, зроблені у техніці ліжникарства: пальта, сардаки, подушечки, панно. Отже, сучасні майстрині ширше осмислюють ліжникарську техніку. Сподіваюся, і наші путильські майстрині зможуть взяти участь у фестивалі ліжникарства – проводиться такий у селі Кваси Рахівського району.

Микола Миколайович також розповів цікаві факти з історії ліжникарства:

- У 50-х роках минулого століття в Яворові жила відома майстриня Параска Шкрібляк-Король. Вона першою з ліжника спробувала зробити художній твір. Орнаменти майстриня брала з вишивок та килимів, звідси й поботує назва «вуставковий ліжник» (від вишитої смуги на передпліччі жіночої сорочки – вуставки) та «коверцовий ліжник» (гуцули дотепер килими називають коверцями).

На Буковині у цей час побутували ліжники з квітами в поєднанні з геометричними елементами. Нині багато майстринь знову повернулися до лаконічних, промовистих орнаментальних зразків, які здавна ткали гуцулки («пасистий», «кривий», «сливовий», «вічкатий»).

Окрема розмова мала б відбутися про вплив на ліжникарське мистецтво сучасних дизайнерських тенденцій, адже тут не все однозначно...

Отже, проект «Відродження буковинського ліжникарства» стартував завдяки гранту Українського культурного фонду, він короткотривалий – понад два місяці. Після його презентації розпочнеться науково-дослідна експедиція, в результаті якого вийде науково-популярне видання. 18 жовтня, пройде науково-практична конференція на тему “Українське ліжникарство: історія, проблеми, перспективи”. 21 жовтня розпочнеться майстерня буковинського ліжникарства,: путильські майстрині тиждень навчатимуться мистецтву ліжникарства у яворівських майстринь. А потім ще три тижні вони працюватимуть вдома - ткатимуть ліжники. За умовами проекту, їх забезпечать ткацькими верстатами, вовною, фарбами, іншим приладдям. За цей короткий час вони мають виткати по два ліжники.

22 листопада на виставці у художньому музеї в Чернівцях будуть представлені і їхні роботи, і роботи майстринь з Яворова. Тут вперше відвідувачі побачать майже 30 гуцульських ліжників з колекції Миколи Шкрібляка – керівника проекту. Однозначно, з початку 80-х років такої виставки ліжників у Чернівцях ще не було. Цікаво, що тут будуть проводитися і майстер-класи, де всі охочі зможуть освоїти ази ліжникарського мистецтва.

Завершиться проект 29 листопада. На спеціальному заході в Учбово-методичному центрі культури Буковини представлять результати проекту. А вже далі це мистецтво ліжникарства повинно йти в люди і активно розвиватися.