БЕССАРАБСЬКІ «ДІДИ З ТАЛАНКАМИ», БОЛГАРСЬКІ КУКЕРИ ТА ЇХНЯ ОБРЯДОВА ТАЄМНИЦЯ

Новорічна традиція маланкування на території Чернівецької області має кілька втілень – це красноїльські крилаті ведмеді, це танцюючі коники (Горбова, Бояни, Тарашани, Шебутинці), це знамениті вашківецькі маски і їхній же Букшандар, суховерхівські Козаки, це «німа» Маланка з Шубранця і великокучурівські Діґанії [1]. Сценаріїв багато і вони, ніби в дивному калейдоскопі, вимішуються у єдиний еклектичний сюжет, де архаїчні звірі, жандарми часів Першої Світової, фантасмагорійні зліпки сучасності діють в одному часі. Таке можливо, вочевидь, лише в Маланці. Особливою є Маланка бессарабських сіл нашої області, сьогодні в межах цього невеликого есею хочеться уважніше придивитися до маланкування в Бабині (колишній Кельменецький, зараз – Дністровський район Чернівецької області).

Як зазначає дослідниця Наталія Костенюк у статті «Бабинські маланкарі продовжують традицію», найголовнішими дійовими особами їхнього варіанту традиційного новорічного маланкування є Козаки та Діди з таланками [2]. Таланками тут називають пастуший дзвоник, калатало, тронку. І ось власне ці дзвоники нашиваються на костюм персонажа таким чином, що стають головним атрибутом образу – іноді середня вага костюма може сягати до 25 кілограмів.

 Спеціально до проєкту ГО «Вишиваний дивотвір» та Буковинського центру культури і мистецтва «Традиції Буковинського Різдва. Традиції буковинської Маланки» дослідниці етнографічних знань Кельменеччини Алла Ілаш та Наталія Костенюк так охарактеризували образ персонажів, відомих під обрядовою назвою «Діди з таланками»: «Найколоритнішими персонажами є Діди з таланками. Їх має бути не менше чотирьох. Одягнені в спеціально пошитих білих костюмах, оздоблених китичками з кольорових вовняних ниток і дзвониками. На голові обов’язково маска Цигана (Діда), пошита власноруч із валянка. Кожен Циган, чи Дідо має бути опоясаний великою кількістю таланок – пастуших дзвоників. Таланки готувалися учасниками маланкування щорічно заздалегідь від «пущення» (коли овець з отари господарі забирали зимувати в домашню кошару). Кожна таланка має свій звук, досвідчені господарі вміють розрізняти по звуку, що це пішла саме їхня худобина. Ви знаєте, що таланки надівались на шию вівцям, які паслися в отарі (кирді) і чабан розрізняв своє стадо від чужого по звуку. Та перед маланкуванням кожен учасник, котрий готувався до переберії в Діда, збирав для себе «цілий хор» таланок. Супроводжує цю цікаву ходу оркестрова музика. Першими ідуть діди з таланками до господаря і просяться, чи приймають Козаків. Далі ідуть Козаки, інші Діди або Цигани та вся челядь (переберія).

 А діди, обступивши господаря, дзеленькають таланками і нібито суворо вимагають віддати застарілі борги».

 Що прикметно – у багатьох обрядових сценаріях присутній образ старої людини (Дід, Мошун, Мошняк, Баба), мета яких – керувати, спрямовувати в потрібне русло хід дій, бажати всього доброго і відвертати все погане. Десь Дід чи Баба водять Коней (Горбова, Бояни), десь – пропонують змолотити збіжжя чи постригти вівці (Вашківці, Великий Кучурів), а десь – відлякують злих духів і нагадують про «гештальт». Якщо вдуматися, посил на межі старого і нового року «віддати борги» в буквальному сенсі означає заплатити за чиньчикування (віншування) самій Маланці, проте в переносному сенсі відкриваються куди ширші контексти – закрити борги на всіх рівнях перед новим роком.

 Дзвоники в цьому образі мають двояке трактування. Перше і, очевидно, давніше – відлякування злих духів. Тут захисні конотації шуму та заліза взаємно накладаються. Друге ж значення – збірний образ пастушого, тваринницького смислу. Адже, як відомо, українське традиційне новоріччя має виразні аграрні коди (коляда «На стерні», «гейкання», «Водіння коня» з імітацією сівби, обряд засівання тощо). Згадаймо, що в багатьох регіонах України перед тим, як приступити до Святої вечері, господар повинен був погодувати спочатку худобу. Вважалося, що якщо в цю особливу пору худоба залишиться ображеною, вона розповість Богові про це і в новому році господареві не вестиметься ні у хліву, ні на ниві [4].

 Збірний пастуший образ людини чи звіра зі дзвіночками в Україні поширений, крім Буковини, на Покутті, Гуцульщині, а за межами України – в Чехії та Словаччині, Болгарії (там носить назву «Кукери») [3], у Болгарії існує окреме свято – Кукер між Різдвом та Йорданом. Щодо семантики – то вона має архаїчне кодування: «Під веселий дзвін ряджені починають танцювати, тим самим благословляючи шлюб між матір'ю Землею і Небом і просячи багатий урожай» [3]. Їхнє завдання також – відлякати злих духів (як яскравими і дещо загрозливими костюмами, так і шумом дзвоників. Деякі з атрибутів образів Кукерів мають пастушу конотацію, деякі – фалічно-плодючу, що загалом притаманно і для української Маланки. Схожі ритуали збережені в Греції, Румунії. «Вважається, що обряд пов'язаний з культом Діоніса Фракійського на більшості території Фракії. Схожі ритуали зустрічаються й майже по всій території Балкан. Назва «кукер» походить від латинського слова «cuculla» і означає «каптур, кришка» або «cucurum» — тремтіння» [6].

 Загалом можна сказати, що в маланкарському образі важливе як саме проживання ролі (власне проживання, не гра), так і вихід з неї (обрядове вмивання, купанка чи спалення масок). Пастуший образ «Дідо з таланками» (Україна) та болгарський, словенський Кукер – багато в чому подібні: «шумовою роллю», розганянням нечистих сил і закликанням благодаті в новоріччя. Хоча ці посили я засадничими для багатьох персонажів Маланки.

 Як слушно зазначає дослідник Іван Сандуляк, Маланка – це «…театралізований маскарад, який має на меті відганяти злих духів і забезпечувати людям добрий врожай та міцне здоров’я. З іншого боку, щоб людей не «впізнавали» лихі сили, котрі здатні заподіяти шкоду, їх треба було налякати. Саме цим і займалися учасники маланки» [5].

 Насправді культури переплітаються тісно, і чим архаїчні ший мотив – тим більше варіантів його відтворення. Бессарабські ж Діди з таланками вирізняються тим, що за отим шумним таланкуванням тільки мудрий господар розслухає оте правічне «Віддай борги, віддай борги, віддай борги»…

Іванна СТЕФ’ЮК – кандидатка філологічних наук,

 письменниця, кураторка етнографічного проєкту «Спадщина»,

завідувачка науково-методичного відділу

дослідження та популяризації

традиційної культури БЦКМ

ДЖЕРЕЛА:

1. Кожолянко О. Календарні свята та обряди українців Буковини: семантика і символіка: монографія /Олександр Кожолянко. – Вид.2-ге, зі змінами. – Чернівці: Друк Арт, - 384 с.
2. Костенюк Н. Бабинські маланкарі продовжують традицію / Наталія Костенюк. // Рідне слово. – 2021. – №22. – С. с.5.
3. Кукер - небанальний новорічний ритуал в Болгарії [Електронний ресурс] // Marme.Club – Режим доступу до ресурсу: http://mapme.club/poradi/10179-kuker-samiy-nebanalniy-novorichniy-ritual-v-bolgariyi.html.
4. Марчук Н. Різдвяна обрядовість на Покутті / Наталія Марчук. // Етнос і Культура. – 2005. – №2. – С. 91.–97.
5. Сандуляк І.Г. Традиції святкування маланки у Великокучурівській громаді в ХХ – на початку ХХІ століття. / наук.ред.В.М.Ботушанський. – Чернівці: 2020. – 72 с.
6. Kukerlandia [Електронний ресурс]. – 2022. – Режим доступу до ресурсу: https://web.archive.org/web/20210411155158/https://www.kukerlandia.com/en/.

 ФОТО:

1, 2 – фото надала Алла Ілаш

3, 4 – фото з джерела [3]