Чому - курка?

Півень і курка: у живій природі це пара, у традиційній культурі ж їм відведені цілком відмінні ролі. Півень (Кугут, когут, будимир, кур) довгий час вважався птахом-тотемом через свій зв`язок із сонцем. Адже і справді: навіть у темному курнику ця птиця безпомилково відчує, коли світанок і сповістить про це людину. Можливо, саме через це на Гуцульщині довгий час існувало строге харчове табу на півняче м`ясо. Зокрема, про це читаємо у новелі "Горнец" Марка Черемшини.

На Буковині та Бессарабії (Кіцманщина, Новоселиччина) існує маловідомий, але дуже цікавий містичний обряд на викликання дощу. Полягає він у тому, що до схід сонця жінки біля колодязя купають дев`ять чорних півнів, примовляючи до них, щоби ті "поговорили з сонцем" і воно перестало палити, а небо дало дощу.

На перший погляд може здатися, що тільки півень (який уже своїм промовисто красивим виглядом засвідчує незвичайність) є особливим, а його ж "подруга" курка - цілком приземлена істота, яка годиться тільки на харч.

На Київщині існує цікава обрядодія "на кури" (описана у книзі Маргарити Лукечі "Під весільний вінець"). Це повесільні понеділкові частування, і цікаве не стільки меню (курятина), скільки спосіб вилову курей. Їх напередодні символічно "крадуть" переодягнені на циганів весільні гості та імітують принесення в жертву. В буковинських Добринівцях (Заставнівщина) весільна кухарка підносить двох прикрашених запечених курей молодому і батькові на весіллі, вони викуповують, але перед тим обов`язково цікавляться, скільки курка мала яєць. Тобто така символічна офіра є виразним символом родючості. До слова, на Путильщині поліжницю поять відваром з курячих яєць, що означає побажання народити ще не одну дитину. На Кіцманщині курку продають не батькові, а весільній матці під обрядовий супровід весільних пісень, де "батька чорнобрового" порівнюють з півнем, а "матку чорнобривку" - з курочкою. І що цікаво: у обрядових піснях Кіцманщини, як і в київському варіанті, також фігурує обрядова роль викрадача "циганя". Сама дія не збереглася, а в пісні вона знайшла свій відбиток.

У Буші (Вінниччина) після смерті людини все її подвір`я щедро посипають зерном, аби з цього двору з господарем чи господинею не пішло життя. А відтак уже в самій поминальній процесії відразу за чоловіком, що несе ікону, йде ще один - прикрашений рушником, з живою куркою в руці. Подоляни вірять: "птаха розгрібає дорогу покійникові до нової домівки". Можливо, це один з рудиментів жертвопринесення, коли з людиною хоронили і якусь частину її статків.

До слова, народи Гаваїв також по тепер, маючи на меті викликати дощі, приносять в жертву чорних півнів, топлять їх.. На Буковині ж цих птиць просто купають. Звісно, немає достатньо причин ствердити, що це різні частини того самого обряду чи різні його етапи. Але принаймні - це підстави для роздумів.

Іванна СТЕФ`ЮК (ОЛЕЩУК),

кураторка етнографічного проєкту "Спадщина" БЦКМ, кандидатка філологічних наук, письменниця.