Юріївські традиції: поліфонія і суголосність семантики буковинських та гуцульських обрядодій

Сьогодні, у день святого Юрія, особливе все (якщо вірити давній традиції) - вогонь, роса, трава, земля і навіть повітря. Якби казати теперішніми словами, то Юріївська днина - то кульмінація весни: покровитель весни, патрон Юрій, випускає її з ґражди (загородженого обійстя), розтворяє усі брами і тепер вона на волі по-справжньому. Цього дня вперше випускається худібка на пашу, причому підганяють її свяченою вербою, аби була дужа-здорова. Сьогодні господар привітніший, як усе: годує маржинку щонайкращим сіном, а дітям позволяє навіть віночки виплести і вбрати на корівок та овець. Бо в них сьогодні свято.

Напередодні Юрія паляться юріївські ватри, на Гуцульщині називаються вони "кигитала". Аби збагнути глибину змісту цієї традиції, потрібно увімкнути уяву.

Ось перед вами - гори, і уявіть собі, що на кожному пагорбі, який видніється - гірські присілки та й хутори, скрізь живуть ґазди. Високо в горах поняття "сусід" дуже абстрактне - його хата може бути на сусідньому горбі. І як тільки стемніє - одні від одних на відстані починають підхоплювати "вогняну естафету" - хтось запалив перший, за ним - сусід з іншого горба, а від нього - його сусід....І оця поступовість вогнів створює мовчазний, абсолютно без слів, діалог на відстані між жителями-сусідами, які живуть за кілометри, які, можливо, й незнайомі. В цей момент, коли вони підхоплюють естафету ватри - вони розуміються прекрасно, не зважаючи на відстань.

"Що таке "палити кигитала" - знають не всі. Мені на усе життя запам`ятався такий випадок, про який мені розповіли родичі, у моєму рідному Яворові. Були це десь сорокові, і прийшли "рускі", причому не просто люди, які служили у радянському війську, а саме чужі. А в нас з присілка Плоский у Яворові як на долоні видно вершечки пагорбів сіл Великий Рожен, Білоберезка, Розтоки, Мариничі, Сокільського хребта та Писаного Каменя... І ось починається паління вогнів. Який не був тривожний час - а горяни вміють своє зберегти всупереч усьому. І "рускі" побачили, як почали горбами одна за одною спалахувати ватри, і що в них явно є якась послідовність. Спочатку спантеличені, а потім не на жарт перелякані - вони просто стали стріляти вусебіч поки було набоїв, вони думали, що то якась спецоперація", - розповідає етнолог Микола Шкрібляк.

"А ще таке виразно пригадується (а це вже з мого дитинства). В нас дома ватру з року в рік палили перед хатою, на городі. І ось уявіть собі гуцульську хату. Наліво - "сижѐва хата" (та кімната, в якій сидять, тобто живуть). Посередині - хорóми (тобто сіни). А направо (велика хата, світошна хата). Іншими словами це - світлиця, але в горах ця кімната переважно називається "велика хата" або "нова хата". І в тій новій хаті що найголовніше, крім ліжників і витканих рушників? Образи, ікони.. І ось перед хатою запалили вже кигитало, і мені, малому, кажуть: "Ану, Николайку, побіжи глипни, ци засвітилиси образи" (тобто побіжи подивися, перевір). І я біжу в "велику хату", вже передчуваючи зустріч з чудом. І простора темна кімната (бо надворі ж - вечір) і справді підсвічується ватрою знадвору і образи до мене світяться, немов говорять. То було перше і найвиразніше моє діточе диво", - пригадує Микола Миколайович.

Юріївська ватра мала очисне значення, адже день Юрія також вважався днем відьом-чередільниць, які особливо були небезпечними для худоби, "відбирали молоко", то захисний вогонь мав би зупинити їх. Як і мав би зупинити всяке зло, яке приходить непрошеним (згадаймо епізод з ватрами, які так налякали чужих - символічно, правда?). А ще Юрій, якого називали змієборцем, споконвіку був покровителем вояків, його своїм захисником вважали і опришки. У книзі Івана Сеньківа "Гуцульська спадщина" читаємо "На Юрія розпочинався в гуцулів опришківський рух. Тоді вони збиралися у горах, у таємних місцях, де ватажки приймали нових охотників, які мусіли проходити різні випробування та іспити на відвагу й сприт. Потім мусіли складати присягу на вірність і послух. Ватажки випробовували зброю й кували пляни". А далі був перший аркан, яким завершувалася ініціація (посвята).

Вважала людина споконвіку також, що Юрій відмикає небо весни таким ключем, що уся роса - цілюща. Тому в юріївській росі купаються, нею вмивають очі.

На Буковині існує ще цікавий спосіб юріївських оберегів - у Кіцманському та Заставнівському районах у грудку землі (кицку) застромлюють галузку розквітлого бузку, рідше - вишні, і виставляють такі обереги на всіх трьох стовпах брами (для захисту).

Захисне внесення бузку. Село Керстенці, Хотинський район

У Хотинському районі бузок (його ще тут називають ліліяк) вносять до хати і ставлять у воду з краплями свяченої води. По ньому загадують, чи не вкралося у дім чуже зло: якщо бузок квітує на наступний день - все гаразд, якщо обсипався - цій людині треба ретельніше молитися. Детальніше про це можна ознайомитися за посиланням (Натиснути ТУТ ).

До слова, у Грозинцях збереглася легенда, що бузкові гаї (сирінгарії) насаджені тут вперше ще в турецькі часи, щоби зупинити чуже зло, загарбника.

На Буковині (особливо - Путильщина, Вижниччина) символічними вважаються вогні з гілок глоду: такий вогонь здатен зупинити, як каже традиція, чуже зло. Ватри з глоду особливо ретельно палилися в часи війни чи моровиці.

А тепер порівняймо: Гуцульщина палить кигитала, аби захистити свої гори від чужинця. Бессарабія садить бузкові гаї. Кіцманщина і Заставна гілочку цього ж бузку ставить при вході у свій простір, тобто на воротях, і мета така сама - захистити своє. Такі різні способи і спільне значення. Здавалося би, що не край - то свій звичай, але як уважно приглянутися - скільки ж спільного....

 

Іванна Стефʼюк (Олещук ),

завідувачка науково-методичного кабінету дослідження та збереження традиційної культури УМЦКБ, наукова співробітниця

Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини, членкиня Національної спілки письменників України,
кандидатка філологічних наук,
кураторка етнографічного проєкту «Спадщина»

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бондаренко А.О. Культ вовка у військових традиціях давньої України. – Київ, 2017.

2.Сеньків І. Гуцульська спадщина. Праці з життя і творчости гуцулів / Іван Сеньків. – Чернівці: Друк Арт; Верховина: Гуцульщина. – 528 с.

3. Кирчів Р. Релікти юріївської обрядовости в українських Карпатах // НТЕ. – 1985. - №2.