ФІЛОСОФІЯ БОДНАРСТВА ВІД ВОЛОДИМИРА ВОРОНЧАКА

Дерев’яний посуд, виготовлений та декорований за старовинною традицією – боднарні вироби, привертає уважний погляд чи не кожного гостя Гуцульщини. Горяни узагальнено називають такі вироби «боднарка», і саме під такою назвою – «Гуцульська боднарка» - їх внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. Номінаційне досьє підготував Буковинський центр культури і мистецтва, директор – заслужений діяч мистецтв України Микола Шкрібляк.

Попри те, що гуцульська боднарка – це один із впізнаваних етномаркерів цілого регіону, цінні технологічні знання зберігають, практикують і поширюють всього кілька майстрів.

Не буде перебільшенням сказати, що на Буковинській Гуцульщині кращим з кращих у цьому напрямку є Володимир Ворончак – український майстер художнього різьблення по дереву, громадський діяч, заслужений майстер народної творчості України, лауреат обласної премії імені Г.Гараса, знаний педагог, учасник численних всеукраїнських та міжнародних мистецьких заходів. Митець є випускником Вижницького училища прикладного мистецтва (художня обробка дерева) та Одеського державного інституту ім. К. Ушинського (художньо-графічний факультет).

Володимир Ворончак досконало володіє технікою випалювання по дереву, навчався цьому від знаного майстра Івана Грималюка і є одним з кращих його учнів. Згадуючи період професійного становлення, Володимир Ворончак розповідає: був досить упертим в намірі навчатися. Наука не приходила до нього сама – за знаннями в юності доводилося діставатися у високогірне село Річка, що на Косівщині [3]– адже саме там жив і працював І.Ю.Грималюк.

Світлини, зроблені в експедиції Буковинського центру культури і мистецтва

Тоді юного Володимира Ворончака зачарувала естетика і енергетика бондарних виробів, і він з вдячністю все життя згадує старого майстра, свого першого вчителя у мистецтві – Івана Грималюка. Отримані тоді знання знадобилися В.Ворончакові і в педагогічній сфері, адже за багатолітню роботу в художній школі м.Вижниця (спочатку – викладачем, а відтак – і очільником) майстер та наставник Володимир Ворончак виховав чимало послідовників.

Проте не можна сказати, що кожен, хто здобув теоретичні та практичні знання з бондарства – став майстром. Сьогодні обробка дерева – це також знання для обраних, адже далеко не кожна молода людина усвідомлює правдиву цінність бондарських знань. Свого часу Володимир Ворончак зробив спробу запровадити вивчення бондарства як окремого спецкурсу у Вижницькому фаховому коледжі мистецтв та дизайну імені В.Шкрібляка. Гуцульське бондарство з випалюванням – це окрема сторінка в народній культурі України, самі горяни поетично кажуть, що такий посуд «поцілований вогнем», адже візерунок наноситься якраз за посередництва цієї стихії та спеціальних ремісничих штампів.

Аби народне мистецтво було живим і розвивалося за законами гармонії – визначальним є середовище побутування, оскільки традиційні знання та практики є доволі чутливими до міграції – до такого висновку підводить читача Володимир Ворончак у сттаті «Бондарство та художнє випалювання на Прикарпатті: «Щоб продовжувати й розвивати традиції народного мистецтва, необхідно досконало досліджувати та вивчати все те, що народ створював віками і створює тепер. Поверхове ж вивчення традиційних видів декоративно-прикладного мистецтва, а особливо “експорт” їх із одного центру розвитку в інший (наприклад, петриківського розпису на Гуцульщину або гуцульської різьби на Полтавщину) можуть завдати великої шкоди, навіть призвести до занепаду або втрати окремих видів та технік, звуження ареалу їх використання» [1, с.51].

Саме ж бондарство (бондарство) Володимир Ворончак називає «дивним витвором людських рук та думки» і підкреслює нерозривний зв’язок технологічної динаміки з внутрішньою філософією цього самобутнього явища української традиційної культури: «Самі бондарні вироби — то дивні витвори людських рук та думки, в яких поєднуються народна естетика, художній смак з цілісністю, чітким практичним розрахунком на основі знань та технологічних особливостей деревини. Через неможливість механізувати процес виготовлення, цим виробам притаманна яскраво увиразнена рукотворність. Вражає також багатий асортимент форм бондарного посуду різного призначення, їхні чіткі пропорції та сміливе поєднання гладенької декорованої поверхні з ритмічним чергуванням обручів» [1, с.52].

 

Cвітлини з виставки «Вогняне диво», взяті з джерела [2]

Загалом з-під пера Володимира Ворончака вийшла низка фахових статей, які не просто популяризують бондарство як вид народного мистецтва, а й розтлумачують його семантику та технологічні тонкощі. Праці Володимира Ворончака, на наш погляд, окрім етнографічної та педагогічної, мають ще й потужну філософську складову, адже акцентують увагу на внутрішній логіці бондарства, її суспільно-ментальній та культурологічно-архетипній зумовленості.

Володимир Ворончак навчає зацікавлених у майстерні-світлиці народних ремесел та декоративного мистецтва Буковинського центру культури і мистецтва

Володимир Ворончак очолює Буковинський осередок Національної спілки майстрів народного мистецтва України, і в його житті складається так, що митець не лише вчить та наставляє, а й надихає. Про це зазначає етнолог, очільник Буковинського центру культури і мистецтва Микола Шкрібляк: «Окремо варто сказати про майстерню Володимира Ворончака, яку відвідують багато митців – причому не тільки майстри, що працюють з деревом чи ремеслами загалом. Це «лабораторія натхнення» для скульпторів, музикантів, культурологів, письменників, журналістів. Тут створюються документальні телепрограми, тут надихаються мистецтвом». Продовжуючи тему натхнення, Микола Шкрібляк зазначає: «Надивившись цієї філігранної праці, надихнувшись її енергетикою, дружина Володимира Ворончака, пані Надія Ворончак вдалася до експерименту у своїй творчості: вона елементи декору боднарних виробів (саму традиційну орнаментику) перенесла в площину декорування точених тарелів, деякі деталі злегка підфарбувавши. Експеримент полягає якраз у цій «легкій живописності» з використанням бондарної орнаментики».

Насамкінець зазначимо: гуцульська боднарка як явище традиційної культури є потужним джерелом архаїчних смислів, вивіреної роками ужитковості та глибинної технологічної таїни. Дослідники народного мистецтва переконливо доводять, що бондарство є одним із найдавніших народних ремесел світу, котре згадується ще в працях Геродота. А ще це інтуїтивне ремесло – адже майстер пускає в худ власні набуті вміння, колективний суспільний досвід і чуття. Те чуття, яке йому підкаже, яке «позначене вогнем» дерево через два-три роки перетвориться на «поцілований вогнем» ґарчик, пасківник чи коновку…

 

Іванна СТЕФ’ЮК, 

кандидатка філологічних наук,

кураторка етнографічного проєкту «Спадщина»,

завідувачка науково-методичного відділу

дослідження та популяризації традиційної культури

Буковинського центру культури і мистецтва, письменниця

 

ДЖЕРЕЛА:

1. Ворончак В. Бондарство та художнє випалювання на Прикарпатті / Володимир Ворончак. // Народне мистецтво. – 1997. – №2. – С. 51–54.

2. Гулай-Назарова І. Вогняне диво [Електронний ресурс] / Ірена Гулай-Назарова // сайт Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття . – 2011.

3. Комарі А. Майстер народної творчості Володимир Ворончак: “Бондарство – то моє життя” [Електронний ресурс] / Альберт Комарі // "Стожари" (сайт української діаспори) . – 2021.

4. Майстер-клас з Наталкою Фіцич. Боднарство [Електронний ресурс] . – 2019.