Вмістилище душі – саме таким було одне з первісних розумінь сутності ляльки ще у дохристиянські часи, аж відтак лялька стає іграшкою. Роль мотанки в обрядовому, онтологічному, практично-утилітарному дискурсі українців дослідили О. Найден, М. Грушевський, Ю. Мельничук, Л. Герус, О. Вознесенська та багато інших науковців.
На Буковині по сьогодні зберігся цікавий плювіальний обряд, який виконується на викликання дощу – «ховання ляльки», тлумачення якого потребує сакрально-філософських та історичних контекстів, адже йдеться про архаїчні смисли ще фракійських часів. І поза сумнівом, говоримо не просто про дитячу гру задля розваги, а про мантичну практику. У 2019 році цей самобутній обряд внесено до обласного Переліку нематеріальної культурної спадщини Чернівецької області [9].
Детальніше про види і функції народних ляльок на Буковині ми вже говорили у нарисі «Смачні іграшки у побуті наймолодших: мистецтво чи буденність» [10], тому лише підкреслимо: як у дохристиянські часи, так і сьогодні лялька-мотанка як різновид народної іграшки має не тільки прикладне призначення (забавляти дитину), цей атрибут є цінним джерелом пізнання одягової культури краю, його історії та сакральної парадигми. Широко застосовується лялька-мотанка у арт-терапії для пропрацьовування образів [1].
Серед буковинських майстрів, котрі практикують народне лялькарство, виокремимо кілька: Марина Курик, Ірина Толошняк (м. Вижниця), Аліна Хащева (с. Грозинці). Особливої уваги заслуговує проєкт від ГО «Вишиваний дивотвір» «Буковинська лялька-мотанка» (менторка – народна майстриня Христина Семенко), за підсумками якого 14 учениць відкрили для себе тонкощі народного лялькарства. Що цікаво, очільниця ГО «Вишиваний дивотвір» Одарка Кучерява також стала однією з учениць проєкту у 2021 році. Проте її авторські ляльки цілком переродилися в символічному плані з початком повномасштабної російсько-української війни.
Так, коли пані Одарка розповідає про історію ляльки «Українка», голос її тремтить:
- На саме Різдво цього року відлетіла душа моєї сестрички Наталки. Я довго не могла усвідомити цю втрату, моє серце не приймало це. І знаєте – я нічого не наважувалася зробити з одягом сестри, хоч треба би віддати тим, хто потребує. І ось стояла її блузка – улюблена блузка, що пам’ятає теплоту її тіла, її енергію. Я наважилася зробити ляльку і одягнути в сорочку із Наталчиної блузки. Ця робота мене лікувала. А далі був лютий, а далі була люта весна – така, що сумувати не було коли – вир нової реальності поглинув. Та й, зрештою, не мене одну – хтось воювати пішов, хтось – волонтерити, хтось – допомагати переселенцям. І я у вирі роботи завершувала «Українку», яка стала одночасно моєю молитвою, медитацією і порятунком. Вона – жовто-блакитна гамою і вона – у Наталчиній сорочці… Це одна з найрідніших ляльок. До речі, одна з перших моїх ляльок, Лариса – також лялька з пам’яттю. Це звичайна начебто лялька, якою я гралася в дитинстві, і цю ляльку зберегла моя мама Лариса, світла їй пам’ять. Вже геть дорослою жінкою я ляльку «одягла» - тому й сорочка вишита за жучківськими орнаментами з альбому Е. Кольбенгаєра «Взори вишивок домашного промислу на Буковині», тому й спідничка бордова подібна до ріклі, яку у той час носили .... ось така історія.. А з лютого з’явилися інші образи. Знов таки, від болю. Це і «Джавеліна» з турецькими мотивами, і наша переможна «Червона калина», і «Стефанія». Зараз небезпечно думати про біль і смерть, зараз треба думати про силу і перемогу – ось про це мої ляльки…
Цей коментар Одарки Кучерявої розставляє всі акценти у розмові «про що говорить мотанка?». Так, лялька – ефектний елемент декору. Так, адресна іграшка-сувенір. Але не тільки… далеко не тільки…
Іванна СТЕФ’ЮК – кандидатка філологічних наук,
письменниця,
кураторка етнографічного проєкту «Спадщина»,
завідувачка науково-методичного відділу
дослідження та популяризації традиційної культури
Буковинського центру культури і мистецтва
ДЖЕРЕЛА:
ІЛЮСТРАЦІЇ: