Розвиток гуцульського бондарства малих форм з випалюванням на Буковині у ІІ пол. ХІХ – ХХІ ст.

Бондарні вироби з випалюванням – одне з найдавніших та унікальних явищ в історії художньої культури Буковини, поряд із Гуцульщиною, яке свідчить про величезний мистецький потенціал нашого народу. Бондарний екопосуд був основним у вжитку, без якого не обходився жоден горянин. Сьогодні такий унікальний вид художньої обробки дерева зникає, тому потребує негайного збереження.

У 2020 році бондарство малих форм з випалюванням занесено Учбово-методичним центром культури Буковини (нині Буковинський центр культури та мистецтва) до обласного Переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. На жаль в Чернівецькій області лише один народний майстер працює у цьому напрямі – заслужений майстер народної творчості України Володимир Ворончак.

Слово «бондарство» походить від слова «бодня» - діжа, яка служила за скриню. Спочатку такі вироби народні майстри виготовляли з одного вижолобленого стовбура дерева методом видовбування, дещо пізніше з догів – вирізування. Більшість науковців вважають, що батьківщиною бондарства є землі нинішньої Білорусі або північної України, де такий посуд існував вже у перших сторіччях нашої ери.

Іван Грималюк за роботою. Фото з книги «Народні таланти Прикарпаття», 1969 рік

Бондарство малих форм з випалюванням – технічний підвид деревообробного промислу, виду і галузі декоративно-ужиткового мистецтва – художня обробка деревини, вироби невеликих розмірів: посуд та начиння, які виготовляються із тесаних догів (клепок) та гнутих обручів.

Найбільшого розквіту мале бондарство досягло у ІІ пол. ХІХ ст. за часів Австро-Угорської імперії. Відомо лише три осередки побутування бондарства малих форм на Буковині – Путильський, Вижницький райони та місто Чернівці, це пояснюється в першу чергу тим, що землі ці були багатими на лісисту місцевість, а отже матеріалу для виготовлення бондарних форм було вдосталь.

Малі бондарні вироби серед простого населення користувалися великим попитом, їх виготовляли народні майстри на різні потреби домашнього господарства, продавали на ярмарках, вимінювали на продукти харчування, виконували на замовлення, дарували на всяку нагоду чи подію: придане, помана (тобто давали за упокій померлих душ), в дорогу – оберіг, дарунок на весілля молодим, гостям з інших країв. Часто вироби слугували експортною продукцією, яку скуповували задаром у майстрів гендлярі з міста Косова та сіл Пістинь і Річка Косівського району Івано-Франківської області та возами переправляли за кордон, найчастіше у Румунію.

Найважливішим для бондаря є процес підготовки матеріалу та виготовлення з нього виробу. Заготовляючи матеріал, майстер враховував сезон – вибирав пору року, звертав увагу на вік дерева та місце, де воно росте. Усе для того, аби вироби були надійні та міцні. В літній період бондарі відправлялися на полонину, де в самому лісі вони виготовляли на бондарному стільці (масивній лавці із педальним затискачем для закріплення догів) дерев’яні вироби, які були досить значними для потреб полонинського молочного господарства.

Бондарські інструменти. Зліва направо: натяїч, струг, рубанок, нижче киянка, вигнутий струг, шкобелка, горбач, фуганок, ліворуч знизу циркуль-розміряч

При виготовленні малих бондарних форм майстер враховував й фізичні та технологічні властивості дерева. Обирав деревину, виходячи з утилітарного призначення виробу: для винних посудин – дуб, бук; для цукру, солі, масла, меду, молока та молочних продуктів, фруктів – смерека, явір, осика, у рідкісних випадках – сливове і грушкове дерево, адже ці породи дерев мають у собі смоляні складники. Основні малі форми бондарних виробів: сільнички, кухлі, бочечки, коновки, цебрики, ґарчики, пасківники, маснички, дійнички, цукорниці, фруктівниці, ложкарі, відерця, рогачі, вази тощо. Дерев’яні вироби майстрів відігравали утилітарну, сакральну та обрядову функції. Інколи священики в церквах використовували церковне начиння виготовлене технологією бондарства: пасківники, миски для пожертв, відерця для святої води, тощо. Такі дерев’яні форми екологічно чисті, легкі та зручні у користуванні [4, С. 712].

Доги бондар заготовлював на кілька років наперед, нововидовбані доги сушив два роки в тіні під дахом чи іншим накриттям – все це  для того, аби матеріал не тріскався. Тому усі вироби виготовлялися тільки із сухого дерева.

Основні інструменти та приладдя для бондарства прості та раціональні – сокира, вісні ножі, верстат, клюкарза, «уторник». За допомогою сокири майстер радіально розколює заготовку (колоду) на чотири однакових частини, потім їх ділить на багато однакових клепок – «догів». Вони між собою прилягають не щільно, тому кожну із обох боків треба ретельно підстругати. І тут основним «помічником» майстрові служить бондарний стілець – масивна лавка із педальним затискачем для закріплення «догів». Клепки вистругує бондар гострим, вигнутим дугою, дворучним вісним ножем, яких має декілька. Деталі виробу конусоподібно скріплює за допомогою струганих або лущених обручів. Зачищає внутрішню поверхню виробу – клюкарзою, а зовнішню – шліфувальним папером. Для прорізування пазів («уторів») і встановлення дна служить «уторник», виготовлений із твердої породи деревини. Майстер, встановлюючи дно, обручі опускає до половини виробу так, щоб основа клепок розійшлася. Насамкінець обручі натягує на попереднє місце. Далі перевіряє на якість виріб, наприклад у бочечку наливає воду, тим самим оглядає отвори для витікання рідини і усуває усі дефекти, якщо вони присутні [2, С. 112].

Після виготовлення виробу бондар приступає до його розписування за допомогою металевих штампиків – «писаків», які розпікає над вогнем. Такий спосіб випалювання дерева захищає орнамент від впливу вологи та робить його довготривким. Чіткий чорно-коричневий графічний рисунок орнаменту гармонійно контрастує на світло та темно охристій текстурі дерева, що підсилює декоративний ефект.

Ґарчик, експонат майстерні-світлиці народних ремесел та декоративного мистецтва Буковинського центру культури і мистецтва	Кошик, експонат майстерні-світлиці народних ремесел та декоративного мистецтва Буковинського центру культури і мистецтва	Пасківник, експонат майстерні-світлиці народних ремесел та декоративного мистецтва Буковинського центру культури і мистецтва

Майстри декорували переважно дерев’яні форми солярними, геометричними та рослинними орнаментальними мотивами – знаками, створюючи цілі композиції. Найбільш характерні елементи орнаментики – «трикутник», «зубчики», «ромб», «хрест», «джога», «розета», «очко», «сонечко», «зірочки», «кривулька», «віконця», «ланцуг», «трісушка», «кочільця», «шишки», «листочки», «ружа» та інші, кожен із яких мав символічне значення. Побудова схем орнаментального письма базується на розподілі поверхні дерев’яного виробу за законами композиції, яка надає формі більшої досконалості, художньої довершеності та пластичності.

В.Ворончак "Ґарчик", 2015 р.	В.Ворончак "Набір для спецій", 2015 р.	В.Ворончак Рогач, 2015 р.

На Путильщині і Вижниччині тонкощі важкої рукотворної праці передавалися з покоління у покоління від батька до сина, інколи це було сімейною справою. Натомість в інших центрах Буковини бондарі об’єднувалися в артілі. Відома в ХХ ст. створена у м. Чернівці артіль «Бондар».

Іван Грималюк за роботою (1970-ті рр.)

Найбільш відомим майстром цієї справи був Іван Грималюк (1904-1989) з села Річка на Косівщині, виходець із сім’ї бондарів. Його мистецькі твори й досі вражають багатством різноманітних форм, чіткими пропорціями, декоративністю. Своїм багажем знань майстер щедро поділився й з Володимиром Ворончаком (1951 р. н.), ставши його вчителем. Усі технологічні складнощі непростої рукотворної справи він передав зацікавленому студентові Вижницького училища прикладного мистецтва В.Ю.Шкрібляка, який у 70-ті роки приїхав навчатися у Карпати з міста Хоростків Гусятинського району на Тернопіллі. Після закінчення навчання (1975) В.Ворончак працював у вище зазначеному закладі викладачем і одночасно здобував вищу освіту на художньо-графічному факультеті Одеського державного інституту ім. К. Ушинського [3, С. 25-27].

Володимир Ворончак

Нині Володимир Іванович Ворончак – видатний український майстер художнього різьблення по дереву, бондарства та випалювання, дослідник, заслужений майстер народної творчості України (2005), директор Вижницької художньої школи (з 1993-2020 роки), з 2003 р. - голова Буковинського осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України (м. Вижниця), лауреат обласної премії імені Георгія Гараса за збереження, відродження та розвиток народного мистецтва Буковини у номінації «Творчі досягнення у розвитку народного орнаментального мистецтва Буковини та продовження його традицій» (2011), лауреат премії імені Данила Щербаківського (2014), нагороджений медаллю «За заслуги перед Вижниччиною» (2011), «За збереження народної культури» (2013), лауреат стипендії Президента України для видатних діячів культури і мистецтва (2013-2014, 2018-2019).

Марко Томюк

З 1979 р. Володимир Ворончак – учасник обласних, всеукраїнських, міжнародних виставок, симпозіумів, ярмарків і фестивалів. Його твори зберігаються у Чернівецькому художньому та краєзнавчому музеях, Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського в Коломиї, музеї Національної спілки майстрів народного мистецтва України, приватних колекціях України, Франції, Канади. Велику колекцію його робіт можна побачити у власному майстерні-музеї. В його авторській манері органічно поєдналися самобутні народні знаки-символи з модерновими мотивами. Домінуючі орнаментальні структури у малих бондарних виробах: геометричні, космогонічні, рослинні, християнські та орнітоморфні. [1, С. 14].

У 2020 р. відійшов у вічність відомий майстер бондарства малих форм з випалюванням Марко Томюк із с. Підзахаричі Путильського району, вчитель трудового навчання Підзахаричівського НВК «Перлина Гуцульщини» та знавець народних традицій. На своїй творчій ниві він привив любов багатьом своїм учням до культури краю та навчав народних ремесел, давав багато майстер-класів для поціновувачів мистецтва у власній майстерні із виготовлення посуду «писаного вогнем».

У 2019 році в Буковинському центрі культури і мистецтва відбулися етнографічні студії за участю Марка Миколайовича «Повертаємося до ґарчика». Під час цих заходів майстер знайомив учасників із технологією виготовлення малих бондарних виробів та пояснював їхню ціннісну вартість як неповторних витворів народних майстрів Буковини і Гуцульщини.

Мистецькі твори майстрів-бондарів попередніх поколінь та сучасних – унікальні, їм властива органічна єдність форми, конструкції та декоративного оздоблення. Творчі вироби майстрів – етномистецький код народного мистецтва, який потребує ретельного дослідження, популяризації та збереження як самобутнього елемента нематеріальної культурної спадщини України. 

Список використаних джерел

1. Народні майстри Буковини: мистецький довідник / [упорядкував М.М.Шкрібляк]. – Чернівці: Прут, 2009. – 48 с.

2. Оршанський О. Основи гуцульського художнього деревообробництва : Навчальний посібник / О.Оршанський. – Косів: «Писаний камінь», 2002. – 236 с.

3. Соломченко О. Г. Народні таланти Прикарпаття: Книга-альбом / О. Г. Соломченко. – Київ: «Мистецтво», 1969. – 160 с.

4. Станкевич М. Художнє дерево / М. Станкевич // Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат. – У 2-х т. – Т. 2: Етнологія та мистецтвознавство / Наук. Ред. С. Павлюк. – Львів: Ін-т народознавства НАНУ, 2006. – С 709-726.

Альона БЕЖЕНАР,

мистецтвознавиця, методистка БЦКМ