Як Леся Українка «зупиняла час», або перший досвід етнографічного звукозапису

unnamedБагато в чому історія життя і творчості Лесі Українки – це історія про впертість, причому світлу і переможну. В час, коли Леся Українка перебуває у творчому полудні діяльності (кінець ХІХ-початок ХХ століття) в елітних колах українства присутній інтерес до історії та фольклору, але, звичайно, можна тільки мріяти про те, щоби записати голосовий архів фольклористики. Перший фонограф запатентовано у Європі в 70-х роках ХІХ століття, і це справжня сенсація для суспільства. Демонстраторів таких записів звинувачують у шарлатанстві, а сам процес розглядають ледь не як магію. В Києві перший фонограф зʼявляється на кінці 90-х років і цілеспрямована Леся Українка та її чоловік Климентій Квітка ставлять собі неможливу (здавалося би) ціль – придбати фонограф і собі, щоби записати на нього найрідкісніший усний фольклор України.

1 1CezkJNFjoeRc9IAb27 eA

А якщо говорити про рідкісність, то чи не першим ризикував перетнути межу зникнення кобзарський фольклор. По-перше, це усна історія України, яка не піддається царській цензурі. А отже – вона невигідна, незручна. По друге, ще у 1873 році фольклористам кинули виклик, назвавши Остапа Вересая останнім українським кобзарем, ніби щоби засвідчити – «відмирає ваша версія історії, змиріться». І звісно, це була неправда. По-третє, наукові кола України сколихнув ІІ археологічний з’їзд, який 1902 року відбувся у Харкові. Це спровокувало хвилю наукового інтересу до кобзарської тематики.

Опанас СластіонОдин із близьких друзів родини Косачів-Драгоманових, Опанас Сластьон, все життя присвятив цій темі. Це той художник, який сенсом життя вважав проілюструвати «Кобзар» Тараса Шевченка, і зробив це першим. Це той художник, який «театрові корифеїв» запамʼятався тим, що виконував думи так, що аж мороз поза шкірою, і все повторював, що справжню історію передають з повітрям, а не пишуть на папері. А ще він був вихований кобзарями, малював їхні портрети і на одному з портретів написав, що Петро Неховайзуб, один із кобзарських старійшин, є його вчителем. А ще у Опанаса Сластьона було дещо, про що Леся Українка мріяла всім серцем.

«…Я ж перший на Україні почав записувати думи на фонограф, тому і приїхала до мене в Миргород Линьова, щоб послухати їх і по можливості собі записати», - пише він у спогадах. Так, той самий «ґаджет», який у Європі одною своєю презентацією наробив стільки шуму і взагалі коштує шалених грошей.

Леся Українка та Климентій Квітка збираються у 1908 році у експедицію центральною частиною України. Детально вивчають перспективи співпраці. Дослідниця даного питання, Ірина Довгалюк у праці «До історії експедиції Філарета Колесси» зазначає: «…звернення були відправлені до Музично-етнографічної комісії при Московському товаристві любителів природознавства, географії й антропології та до Етнографічної комісії Наукового товариства імені Шевченка у Львові.

Листовно виклав К. Квітка свій задум і Опанасу Сластьону, вважаючи його фахівцем кобзарської справи. «Дуже прошу поділитися зо мною взагалі всякими Вашими думками про те, як би се святе діло організувати», – писав К. Квітка. Звернутися до О. Сластьона як одного із авторитетних знавців кобзарсько- лірницької традиції могла порадити К. Квітці його теща Олена Пчілка, давня приятелька О. Сластьона.

Обидва наукові товариства незабаром відгукнулися на пропозицію К. Квітки.У Московській комісії погодилися взятися за реалізацію проекту, але хіба наступного, 1909 року, оскільки майже у всіх відомих російських музичних етнографів фольклористичні поїздки на поточний рік були уже розплановані.

Почати ж документування кобзарсько-лірницького репертуару організатори проекту хотіли вже цього ж 1908 року. Єдиний, хто мав змогу вирушити у фольклористичну екскурсію, був Олександр Маслов. Однак проти його кандидатури досить категорично виступив К. Квітка, наголошуючи, що російський фольклорист, попри всю до нього повагу, не зрозуміє і «покалічить стиль украінських дум, бо з його рефератів, читаних на засіданнях Наукової комісії, видно, що він про українські думи не має найменшого поняття, – називаючи їх “Южно-русскими билинами”».

edison-Для належної організації експедиції потрібна команда, фінансування та технічне забезпечення. У даному випадку – той пресловутий фонограф, який наробив стільки шуму своєю появою. Щодо команди: музикознавчим експертом експедиції став Філарет Колесса. Менеджером з логістики, як би ми сказали зараз ˗ Климентій Квітка. Науковим експертом і спонсором – Леся Українка.

Письменниця віддає своє грошове придане – 300 рублів – для організації експедиції і бажає залишитися анонімною. На теперішні гроші, якщо за грубими розрахунками, це зо 10 середніх зарплат. Проте фонограф купити не так і легко – він рідкісний і коштує приблизно 9 000 рублів. До слова сказати, у подібну експедицію збирався у 1902 році Гнат Хоткевич, і організаційні труднощі завадили йому реалізувати цей задум.

Справжнім подарунком долі для Лесі Українки та її чоловіка стає любʼязна допомога О.Сластьона, котрий надає свій фонограф для роботи, сам же підбирає респондентів (кобзарів, які були відомі на кілька областей відразу), і навіть сам звукозапис дозволив проводити у себе вдома. На той час це було не просто складно, а архіскладно. По-перше, кобзарство як закрита суспільна спільнота володіє власним арго – мовою, зрозумілою лише їм. А тому найкращий підхід до них мав той, хто вихований кобзарями. По-друге, сам процес звукозапису вимагав сталої не надто теплої температури, оскільки звук записувався на воскові валики, які від тепла чи надмірного холоду псувалися.

У 1908 році Леся Українка пише натхненного листа до своєї матері, в якій розповідає, що Опанас Сластьон і сам знає кілька дум, і кобзарів підбере, і саме тому їхня робота починається з Миргорода.

У книзі А.Аббасова «Опанас Сластьон. Життя і творчість» згадується такий момент: від самого початку робота йшла значно важче, ніж уявлялося, але О.Сластьон дуже переконливо всіх підбадьорював: «Не забувайте, що ви оце робите історію культури!».

Деякі із записаних архівів втрачено, деякі ж – зберігаються по сьогодні. Та ініціативу, втілену у 1908 році групою романтиків з гарячими серцями і шаленою працелюбністю, переоцінити важко.

…Сьогодні одній з учасниць експедиції, жінці, яка не розуміла слів «безнадійно» і «неможливо», виповнюється 150. І то є часопросторове щастя усвідомлювати: у нас є і була така Леся, яка робила неможливі речі. Вона – Наша.

Іванна СТЕФʼЮК (ОЛЕЩУК),

кандидатка філологічних наук, докторка філософії у галузі філології,

письменниця,

кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури та мистецтва,

старша наукова співробітниця

Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини

упражнения для пресса

Вкусные кулинарные рецепты

шаблоны joomla 2.5 бесплатно