В УСІХ КОЛЬОРАХ СВІТУ...

(Роздуми до етнопроєкту "Буковинське Різдво")

Запис третій

Розглядаючи добірну вишивку сорочок-буковинок (нитками чи цітками, бісером), милуючись делікатною циркою і "виробленими" тканими рушниками, наші сучасники щиро дивуються: як то, працюючи тяжко від ранку до вечора в полі, обходячи корів та овець, пильнуючи порядок в хаті та бавлячи по 8 дітей - коли жінка знаходила час ще і для того, щоби витворити таку дивину? Про художню вартість вишитих і тканих виробів, а надто - їхніх орнаментів - то взагалі окрема бесіда. А і справді, коли?

Вечорами або в піст. Це була територія творчості, коли жінка, позбавлена денної метушні і сезонних робіт, сідає за ткацький верстат, веретено чи п`яльця, і починає творити. Цей особливий період - Пилипівку - творча і любляча жінка використовує щохвилинно: від ранку і до глибокої ночі. Тож можете собі уявити енергетику таких виробів. А молодь додавала особливої енергії у роботі - збираючись у котроїсь із душевних господинь на вечорниці, додавала роботі, як влучно пише Авксентій Яківчук, "буйну енергію", яка " поривалася до розваг, і такі розваги вони знаходили у предківських піснях, казках, легендах, переказах. .. Отак зберуться в одній хаті, прядуть, прижартовують, часом слухають розповіді мудрих оповідачів, а то й самі переповідають почуте... Фуркотять у проворних дівочих руках веретена, а молоді пряхи прядуть і прядуть, аби спрясти все до Різдва, бо потім іще з тією пряжею роботи стільки, що й кінця їй не видно. Потрібно ж бо зняті з мотовила мітки повідбілювати на морозі, позмотувати на клубки, поснувати і вже готову продукцію передати ткачеві для виготовлення полотна. Згодом на такі вечорниці приходять парубчаки, сідають поруч, і, притримуючи куделі, допомагають дівчатам, а в перервах від прядіння влаштовують веселі ігри. Щоправда, від танців утримуються, бо що не кажіть, а Пилипівка - піст" (А.Яківчук "З роси і води").

Щодо вишивання - то зафіксовано кілька цікавинок, котрі старші майстрині розповідають охочим:

- доки юнка на виданні (а в горах це могло бути і 13-14 років) - вона мала бути вже порядною майстринею - знати ткати і справити собі сорочку;

- традиційно вишиті сорочки ділили за призначенням "буденка", "пролюдна", "про неділю, до церкви", "слюбна" - і відповідно перша з них декорувалася мінімально, четверта - з усією пишністю;

- не сідали шити в поганому настрої, "бо таке шитє скілько вшив - стілько меш пороти";

- на Кіцманщині тільки в 50-х роках весільні сорочки стали декорувати бісером (цітками), а доти існував негласний традиційний припис, що на шлюбній сорочці бісер - то на сльози (згадка про це є у хрестоматії "Буковинські говірки");

- на Хотинщині було цікаве вірування, що стосувалося наміток - в Пилипівський піст жінки залишали намітки ночувати "під небом", аби зима і сніг зробили їх енергетично чистими.

Є особлива настроєвість вечорів, на яких зібралися вишивальниці чи ткалі, і кожна всю свою творчу уяву вкладає у сорочку, рушник чи маленьку шервитку. А котрась і наодинці таку красу справляла, при каганці, та й при місяці, та й при білому снігові за вікном.

Думаєте, коли ми кожен по своїх домівках зараз в зимові вечори, то ці вечори сірі? Якщо до працьовитості долучити творчу фантазію, то ці вечори - вишивані, мережані, ткані і декоровані - можуть бути в усіх кольорах світу.