Дім, де живе історія

Один з найстаріших і цікавих будинків у Сокирянах є приміщення по вул. Шевченка, 5. Тож Сокирянський історичний музей було вирішено розмістити саме тут. Коли взялися ремонтувати його, багато хто з городян якось ніби іншими очима подивилися на цю будівлю. Дехто не без подиву промовляв : «Гляньте, стіни які товстенні! А вікна що, дубові?»

З цікавістю дивилися й будівельники. Не вірилося їм, що поржавіла і дещо дірчава покрівля була з жерсті, якій вже понад сотню років, а вона місцями таїла у собі таку міць і непіддатливість, що одному її аж ніяк не вдалося зігнути.

Проте найбільша цікавість і фактично розгадка довголіття будівлі лежала, так би мовити, не вгорі, а під ногами. Адже, розбираючи терасу, що прилягла до приміщення із західної сторони через усю його довжину, звернули увагу, що долівка була вимощена міцною візерунчастою плиткою. Переважна частина кераміки від часу та непосильної експлуатації вгрузла у землю, потріскалася і добряче потускніла, але все ж не втратила свого блиску і зваби орнаментом та голубуватим кольором на бежевому фоні. На зворотній стороні плитки дослідники помітили напис-штамп виготовлювача: «БЕРГЕНГЕЙМЪ – ХАРЬКОВЪ», а також букви «Т.Б.Э.Б.Х.», що читаються як Товарищество Барона Эдуарда Бергенгейма, Харьков. Вдалося встановити, що цю плитку під Харковом з 1879 до 1892 року на своєму керамічному підприємстві випускав барон Великого князівства Фінляндського, який пізніше був обраний гласним Харківської міської думи, Е. Бергенгейм.

У Сокиряни на облицювання балкону маєтку, що належав родині поміщиків Лішиних, вона доставлена вже тоді, як тут на околиці було прокладено залізницю, тобто у другій половині 1800-х років. Плитка була дуже престижною, оскільки відомо, що застосовувалася при будівництві таких відомих споруд, як Лівадійський палац, «будинок з химерами» у Києві, нею облицьовували храми і церкви. Час її випуску дає нам можливість припустити, що панський маєток має понад 100 років і споруджений наприкінці ХІХ сторіччя.

Свого часу тут мешкали різні нові господарі, зокрема, після Другої Світової війни у колишньому маєтку розташовувалися райвиконком, училище механізації, автошкола, відтак райдрукарня. Нині частину приміщення займає Сокирянський історичний музей, комунальна установа районної ради.

Наталя ГЛАДКА,

в.о. директора Сокирянського

історичного музею