Землі моєї ревний біль і жаль

Нині нам важко уявити, як це страшно, коли вдома не залишилося й крихти хліба і немає надії. Як мучилися матері, коли їхні худенькі, голодні діти пухли з голоду, але нічим не могли зарадити біді. У якому розпачі були люди, в котрих відібрали усе вирощене важкою працею зерно, прирікаючи їх на смерть...

Але Голодомор живе у пам’яті краян, жагучим болем відгукується у наших серцях. Надто багато позаду могил. Надто тяжкі наслідки цього жахливого злочину проти мільйонів безвинних людей. Скільки українців померли, скільки не народилося!

25 листопада під час мітингу-реквієму в Хотині біля пам’ятного знаку жертвам Голодомору та політичних репресій представники влади та громадськості вшанували пам'ять усіх жертв голодоморів і запалили свічі скорботи.

«Вічна пам'ять усім, хто безвинно став жертвою нелюдського злочину. Нехай світло наших свічок буде даниною тим, хто помер, зазнавши страшних мук голоду… Україна пам’ятає! Не дамо голосам пам’яті і правди стихнути», – закликали ведучі заходу.

Військовий капелан - настоятель храму святих благовірних князів Бориса і Гліба Православної Церкви України отець Дмитро Шора провів поминальну панахиду. До підніжжя пам’ятного знаку присутні поклали корзини з квітами, колоски та запалені лампадки.