Продовжуючи справу батька

Уміння танцювати, а, тим більше, створювати танець – не просто талант. Це – Божий дар. А хореографи – люди, у танці яких відчувається биття їхніх сердець, їхнє дихання, ритм їхнього життя.

Родину Нагірних, мабуть, знає кожен житель Глибоччини і не тільки. Про те, яким є життя у танці, розмова з хореографом, нині – керівником народного аматорського ансамблю танцю „Ізвораш”, директором районного будинку творчості та дозвілля Романом Нагірним.

–Романе Георгійовичу, з чого розпочалось Ваше знайомство з танцем?

– Першою хореографічною постановкою, яку я побачив у дитинстві, був балет по телебаченню, що дуже не сподобалася. Щоразу просив маму вимкнути тих людей у сороміцьких штанах. Зате із задоволенням дивився виступи молдавського академічного заслуженого ансамблю танцю „Жок” із Кишинева. А грузинські взагалі мріяв виконувати, адже вони ритмічні, виділяються костюмами з кинджалами. У п’ять років повторював їхні рухи і вигукував по-грузинськи „Асса”.

– Чому ж сьогодні не поставите жоден грузинський танець?

– Не люблю непрофесійні інтерпретації національних молдавських танців іншими народами, котрі не відчувають дух і характер, створюючи набір рухів українських, російських тощо. У хореографічній композиції все повинно бути досконалим. Тому не інтерпретую грузинські хореографічні номери.

– Сьогодні Ви з танцем на „ти”. Проведіть короткий майстер-клас для тих наших читачів, котрі б хотіли навчитись танцювати.

– Не можу сказати, що на „ти”, оскільки завжди вчуся. Ніби вже і композицію бачу, а на репетиції прагну досконалості – постійно відшліфовую кожен рух, намагаюсь зробити танець кращим.

У хореографії ж головне мати відчуття ритму. У кого є – схоплює одразу. У кого немає – той повторить усі рухи, але не відчує танець.

Та що мій майстер-клас? Про це найкраще розповів би вам мій покійний батько Григорій Іванович, який був і залишається для мене авторитетним учителем.

– Як Ви знаходите підхід до вихованців?

– У нас займаються 9 груп віком від 4 до 25 років: шість підготовчих, два „зразкових” колективи: „Джерельце” та „Суцвіття Глибоччини” і народний аматорських ансамбль танцю „Ізвораш”. Окрім мене хореографічними керівниками є Аристія Нагірна та Олеся Косик. Особисто я раніше до дітей підходив досить суворо. Однак відколи маю своїх –змінився: дуже добре розумію дітей і знаю вже, що можна всього досягти по-доброму. Не дарма кажуть, „Будеш мати своїх – побачиш”.

– Розкажіть про „плюси” і „мінуси” життя людини, котра присвятила його танцеві.

– „Мінусів” нема. А плюсів – чимало. Окрім правильної осанки, здійснення цікавих подорожей, танцівники отримують хорошу фізичну підготовку. До прикладу, у 10-му класі у мені побачили спортсмена-легкоатлета. Виборов ІІІ місце в області з бігу на 200 м., хоча до змагань таким видом спорту не захоплювався. Наші танцівники стають і кращими футболістами, і баскетболістами. А ще діти стають друзями, адже колектив згуртовує. У школі разом організовують КВК, різноманітні вечори – набувають лідерських якостей. А танцювальна пара Альони Піцул та Альоши Василенчука стала подружжям.

– Романе Георгійовичу, Ви, власне. на посаді директора РБТД перебуваєте недовго. Чи маєте плани щодо майбутньої діяльності?

– 12 квітня 1961 року Юрій Гагарін здійснив свій перший політ у космос. А мене 12 квітня 2013 року призначили директором районного будинку творчості та дозвілля. Жартую, звісно, але хочеться, щоб все склалося успішно, щоб моя робота принесла будинку творчості та дозвілля нові перемоги.

Лариса Дущак

Фото Петра Митранюка