Новини

Образ Тараса Шевченка у мистецькій інтерпретації Альони Беженар

На Буковині традиція вшановувати образ Тараса Шевченка у живописі сягає кінця ХІХ століття, коли вперше у 1889 році було створене портретне зображення поета видатним українським живописцем та портретистом Юстином Пігуляком (1845–1919). З тих пір мистецька скарбниця Буковини збагатилася сотнями високомайстерними творами на шевченківську тематику. Кожне покоління митців по-своєму інтерпретує та віднаходить у творчості Шевченка щось своє, особливе, хвилююче, гостроактуальне для тієї доби, яку проживає. Особливо посилилося розуміння Шевченкових заповітів у наш час, коли Україна частково втратила свою територіальну цілісність та перебуває у стані неоголошеної російсько-української війни.

Нині по-новому оживає образ Т. Шевченка в українському мистецтві. У символічній проекції постає образ поета у картині «Шевченківський дух» (2015) буковинської художниці, майстрині писанкарства, іконопису на склі, народного малярства Альони Беженар. Вперше ця робота була представлена в експозиції мистецької галереї «Вернісаж» у березневі дні 2015 року з нагоди 201-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка. Згодом стала окрасою обкладинки науково-популярного нарису «У мистецькому різнобарв’ї. Тарас Шевченко в образотворчому та декоративно-прикладному мистецтві Буковини» Ольги Меленчук, який побачив світ у 2016 році.

Художниця відходить від традиційного портретного зображення, натомість закодовує своє розуміння Шевченка у символічних фігурах та об’єктах, які розкривають глибину поетичного слова Кобзаря.

У центрі картини «Шевченківський дух», виконаної олійними фарбами на полотні, неначе з вогняного виру постає образ самого поета, де зображено лише голову та зроблено основний акцент на рисах обличчя. Заворожує глибина погляду, великі вдумливі очі, що є ознакою всебачення та всеприсутності й символізують пізнання істини, духовне начало. Очі співвідносяться з душею людини, яка є безсмертною. Невипадковим є образ Ангела, який тримає в руках магічний кристал, за допомогою якого можна бачити минуле і майбутнє та вказує на особливу прозірливість поета. Бо саме в поезії Т. Шевченка простежується його візія минулого, сучасного і майбутнього. Превалювання синього кольору у зображенні Ангела та правої частини обличчя, символізуєнебесний світ, куди возносяться праведні душі. У фокусі уваги – зморшкувате чоло, наче пооране «думами», верхівка голови, яка за формою нагадує яйце з помітною жовтуватістю посередині. Яйце уособлює життя, його безсмертя та воскресіння, а, ще у християнстві – це символ всепрощення. Своєрідна алюзія на мотив всепрощення у Шевченковій поезії, як базової домінанти світогляду поета. Голова – композиційний центр у картині, ілюструє осереддя зародження безсмертних ідей, джерело людської мудрості.

Семантико-смислову роль відіграють жіночі та чоловічі образи, які унаочнюють образи-персонажі Шевченкової поезії. У нижній частині картини, справа від Ангела, під його крилом, навсидячки грає кобзар, у народі їх ще називали «Божими людьми». Одразу відлунює із Шевченкової поезії – «На розпутті кобзар сидить / Та на кобзі грає; / Кругом хлопці та дівчата – / Як мак процвітає» («Тарасова ніч»). Образ народного співця – це улюблений образ Шевченка, який не лише оспівав його у своїй поезії, а й увіковічнив у назві поетичної збірки. У зображенні кобзаря-лірника застосовано композиційний прийом динаміки руху, наче й справді оживають струни під пальцями музиканта.

В образі дівчат постають Шевченкові героїні: і Катерина (зліва від кобзаря), і Ганна, і Оксана та інші скривджені долею жінки. З лівого боку проглядаються вершники на конях, що нагадують українське козацтво, а вище кам’яні козацькі хрести – символи смерті та вічності. Сакральний образ коня у народній традиційній культурі трактується як посередник між світами живих і померлих. Похилене вітром дерево із жовтим напівопалим листям, символізує єднання неба і землі й водночас є ознакою суму та втрати. Ледь помітні у своєму леті птахи уособлюють душі померлих. Художниця зобразила не лише поета, подала власне розуміння Шевченкової творчості, а відтворила цілісний образ України.

У загальній композиції картини проглядається зображення фортифікаційної споруди, що підкреслює Шевченкову любов до мистецтва, позаяк працюючи у Київській археографічній комісії, поет змальовував та описував українські пам’ятки архітектури. У цілому, художньому полотну притаманна динамічність композиції, експресивність, яскравий колорит, натхненність образів та глибока символічність. 

Ольга МЕЛЕНЧУК, кандидатка філологічних наук, 

методистка науково-методичного кабінету 

дослідження та збереження традиційної культури БЦКМ