Новини

Красна маланка

IMG 3616Легендарна буковинська маланка з року в рік продовжує притягувати тисячі людей, багато з яких готові долати тисячі кілометрів, аби хоч на декілька годин поринути у цю народну стихію. Іноді здається, що, власне, і для професійних дослідників феномен маланки – все ще terra incognita. Когось приваблює різнобарв’я костюмів, когось - незвичні співи й танці, а когось – атмосфера справжнього карнавалу. Та чимало людей зізнаються, що вони приїжджають в буковинські села та містечка (іноді збираючи гроші на подорож упродовж року), щоб ще раз доторкнутися до цього незвичного, прадавнього і, як не парадоксально, такого природнього дійства, збереженого у своїй первозданній красі. Напрошується аналогія з серфінгістом, який знову і знову «ловить свою хвилю». А під час самого маланкування ніби співає та говорить душа народу: «Ми були, ми є і ми будемо!»

Навіть в епоху інтернету та мобільного зв’язку молоді люди (представники того самого «цифрового покоління») полишають свої справи, роботу та дбайливо готують костюми, обирають головуючих на маланці (які, приміром, у Красноїльську звуться Комендантами) і вирушають в дорогу – від кута до кута, від хати до хати, щоб на Василія Великого зустрітися на центральному майдані. Вони не задаються питанням: «А для чого це мені?» Здається, що для цих молодих людей брати участь у маланці так же природньо, як дихати. Так само, як і для їхніх батьків, котрі у часи войовничого атеїзму домовлялися з начальством, брали відпустки ба, навіть, здавали кров, щоб 13-14 січня бути вільними і в жодному разі не пропустити цього дійства.

Що гріха таїти, навіть у наш, здається, демократичний час знаходяться особи, які, плутаючи грішне з праведним, закидають маланкарям «нетолерантність» або, навіть, «расизм», натякаючи на персонажів певних національностей. Звучить направду смішно. Це те саме, що звинувачувати середньовічних лицарів, які знищували драконів, у нелюбові до тварин. Та Бог з ними! Головне, що попри все традиція продовжує жити і розвиватися. Правда, постає інша проблема. Дехто, заради «миттєвого хайпу», намагається перетворити народне дійство у таке собі шоу, спотворюючи сам дух Маланки, насичуючи її недоречними, незрозумілими, а й іноді відверто чужими персонажами. Та пам’ятаємо, політики чи «зірки» приходять і відходять, а народні образи маланкарів залишаються.

Напевно, це нарешті зрозуміли й у високих кабінетах. Внесення новорічної традиції буковинського маланкування до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО – гарна ініціатива, хоча уже дуже давня. На жаль, досі ідея не втілилася, тому сподіваємося тепер буде це зроблено. Методисти Буковинського центру культури і мистецтва не словом, а ділом теж долучаються до втілення цієї ініціативи. Вони вирушають в етнографічні експедиції, дбайливо, в деталях збираючи необхідну інформацію, спілкуючись з представниками старшого покоління – справжніми носіями традиції. Адже в різних населених пунктах – свої особливості. Так приміром, у Красноїльську «водіння кози» - не головне. Тут справжньою родзинкою є знамениті ведмеді, зокрема «крилаті». А до всього, потрібно ще добре зафільмувати дійство, щоб передати дух справжньої буковинської маланки. Та попри справи, методисти Центру й самі не проти взяти участь у дійствах, хоч на декілька хвилин надягнути автентичні костюми (вага деяких сягає понад 70 кг) та впевнитися у справедливості вислову: «Маланка – то справа серйозна».

Валерій АНОХІН,

методист БЦКМ

View the embedded image gallery online at:
http://bukcentre.cv.ua/index.php/nasha-robota/4983-krasna-malanka.html?tmpl=component&print=1&layout=default&page=#sigProGalleria333b6d0617

упражнения для пресса

Вкусные кулинарные рецепты

шаблоны joomla 2.5 бесплатно