Новини

Про нас пишуть

                                                                                     Про нас пишуть газета «Молодий Буковинець», №1 (2 січня 2014 р.)

«Син Божий народився»

Різдвяні свята на Буковині здавна святкують всією родиною

Чарівна магія Різдва Христового. Родина збирається на Святу вечерю. На столі, покритому сіном та білою скатертиною, – калачі, кутя, вареники, голубці… Дідух пахне сонцем, а під стріхою літають солом’яні павучки. Діти колядують про радісну новину. Христос народився! Славімо Його!

У майстерні-світлиці народних ремесел та декоративного мистецтва директор учбово-методичного центру культури Буковини, відомий етнограф Микола Шкрібляк відтворив для нас Святу вечерю. Він зробив імпровізований стіл, на якому – дідух із пшеничних колосків, свічник-трійця, калачі, страви у глиняних мисках… Народний аматорський театр фольклору «Родина» із села Ревно Кіцманського району співає колядки. Привітати буковинців із різдвяними святами та повіншувати їх щастям, здоров’ям, многими літами приїхали Людмила Лагодин, Марія та Володимир Григоряки, Сідонія Слюсарюк, Сідонія Онуфрійчук, Марія Княгницька, Віктор Тащук, Іван Олійник, Олександр Курилюк. Співаки – у давніх вишиванках, горботках, кожухах «магалянках», голови жінок гарно пов’язані хустками-павунками.

«Не минаємо з колядками жодної хати»

– Наш колектив існує 35 років. Заснувала його вже покійна заслужений працівник культури України Марія Мельник-Яворська. До театру фольклору входить 26 членів однієї великої родини, звідси й назва. Тут співають мої мама, тато, тітка… Є декілька поколінь співаків:батьки, діти, внуки , – розповідає художній керівник «Родини» Людмила ЛАГОДИН. – Виконуємо народні пісні, розігруємо обрядові сценки сватання, весілля, хрестин, вечорниць, дня ангела. У селі нас кличуть на різні родинні свята. Часто запрошують виступити в ресторанах перед туристами зі східних регіонів України та Росії. Ми брали участь в різних конкурсах та фестивалях. Об’їхали майже всю Україну, виступали і за кордоном.

–          Приходжу з роботи додому дуже стомлений. Тут мені телефонують, що репетиція. Переодягаюся і біжу. Жінка кричить вслід: «І ти хочеш, аби я тобі повірила, що ти стомився і не годен нічого робити!». А я їй: «Навіть коли не зможу ходити, то піду на репетицію з паличкою», – сміється 67-річний Віктор ТАЩУК.

–          Щороку на Різдво ходимо колядувати до церкви та по селу, не минаємо жодної хати,– запевнила директор Будинку фольклору Марія ГРИГОРЯК. – Їдемо кіньми на санях або на возі. Усі сельчани дуже чекають на нас, можуть навіть образитися, якщо не завітаємо до них. Колядуємо, віншуємо господарів та їхню родину. Відтворюємо Святу вечерю, щоб наші діти не забували народних традицій та передавали їх внукам і правнукам нашим.     

–          Ми всі святкуємо різдвяні свята, дотримуємося народних звичаїв, які передавалися нам від діда-прадіда, – каже 76-літній Іван ОЛІЙНИК, який співає в «Родині» вже 30 років. – На столі обов’язково має бути 12 пісних страв. Починаємо вечерю з молитви. Потім я як найстарший член родини бере ложку куті та підкидає її до стелі, щоб наступного року гарно вродило збіжжя.

–          Газдиня накладає в мисочки кожної страви і несе їх за поману померлих родичів старим самотнім людям, бідним, сусідам. Тільки після цього родина сідає вечеряти, – розповідає Марія КНЯГНИЦЬКА. – На стіл стелимо сіно та білу скатертину, по кутках ставимо головки часнику, щоб відганяли все погане. Аби не боліли ноги, кладемо їх на сокиру. Діти квокають під столом, щоб кури водилися. Ніхто не має права встати до кінця вечері. Зі столу нічого не забираємо, бо можуть прийти вечеряти душі померлих. Для них спеціально залишаємо чисту ложку.

–          Вітаємо всіх буковинців із різдвяними святами, – говорить музичний керівник Олександр Курилюк. – Віншуємо їх щастям, здоров’ям, многими літами. Щоби Господь Бог допоміг усім дочекати наступного Різдва.

 

У приготуваннях до Різдва брала участь уся сім’я

Як наші предки святкували різдвяні свята розповідає відомий буковинський етнограф Микола Шкрібляк.

–          Давні народні традиції та обряди збереглися до наших днів тому, що вони були пов’язані з родиною, – запевнив пан Микола. – Якби вони були більше зорієнтовані на громаду і загал, то дуже швидко модифікувалися б і набули невпізнаного характеру. Українська родина здавна була хранителькою усього духовного, зокрема традицій, які передавалися від покоління до покоління.

На Буковині випікали три види хліба

– На Буковині до різдвяних свят починали готуватися ще від Введення або Миколая, – каже Микола Миколайович. – Довгими зимовими вечорами старші розучували з молодими та дітьми колядки. В одному селі могло бути до 30 кутів, і одна колядка могла звучати у декількох варіантах. Колядники збиралися в гурти, обговорювали, як вони одягатимуться, чи робитимуть вертеп. Усе це зберігалося у таємниці від інших. До Різдва буковинці завжди намагалися зробити щось нове до господи, придбати обновки для себе та дітей. Тобто у приготуваннях до свята брала участь уся сім’я – від найстаршого до найменшого. І кожен мав гідно виконувати родинні традиції, щоб по селу не пішла погана слава про цей рід.

–          До Різдва готували все господарство. До п’ятого січня хата мала бути побіленою і прибраною, стайні та стодоли почищені, – розповідає етнограф. – Коли господиня заносила з комори велику дерев’яну миску з мукою і просівала її через сито, всі знали, що скоро різдвяні свята. Перед тим, як місити тісто, жінка переодягалася у чистий одяг, молилася. Дякувала Богові та прохала, щоб гарно спеклися хліб і калачі на добрий спожиток людям. До хати в цей час намагалися не пускати нікого чужого. Колись на Буковині випікали три види хліба: чорний, білий і жовтий. Ця традиція збереглася ще з язичницьких часів. Чорний хліб символізував землю-годувальницю, жовтий – сонце, а білий пекли на догоду богам.

Дівчатка допомагали матері, а хлопчики обходили худобу

Головною стравою на Святій вечері завжди була кутя. Вона складалася з обглоданої у ступі пшениці, маку та меду. Це вже потім жінки почали фантазувати і додавати, хто що хоче. На столі мало бути 12 пісних страв. Це сакральна і дуже символічна цифра. Вона символізувало чи то 12 апостолів, чи то 12 місяців року. Якщо подивитися на набір продуктів, які входили до 12 страв, то це все те, що росло на городі, в полі, в саду, в лісі. Тобто, все, що Бог дарує людині, аби вона могла вижити. Це мала втямити навіть найменша дитина. Вона повинна була навчитися поважати та цінувати і ту зернину, і той бур’ячок, і ту морквину, і той часничок, які вирощували тяжкою працею. Зараз, на жаль, такої поваги немає, бо все можна купити в магазині.

На Святий вечір за столом збиралася вся родина. Ні хлопці, ні дівчата не йшли на гулянки чи побачення. Шостого грудня всі, навіть діти, дотримувалися суворого посту. До вечері не можна було нічого їсти та пити. Старі люди зізнавалися мені, що найсильніші враження у них збереглися з дитинства. Виблискував вогонь у печі, по хаті розносилися неймовірні запахи страв, тато заносив до хати сіно… Старші дівчатка допомагали матері готувати їсти, а хлопчики обходили худобу. Кожен порядний господар колись тримав коня, корову, овець, свиню, пасіку. Вважалося, що на Святий вечір худобина розмовляє і може навіть поскаржитися Богові на погане ставлення до неї. У деяких гірських селах із трисвічником обходили все обійстя і розсівали освячений мак, закликаючи на вечерю злих духів. Але при цьому примовляли: «Тоді доступишся до нашого столу і Святої вечері, коли повизбируєш цей мак». На покуті ставили дідух, сплетений із колосків пшениці або різних зернових культур.

Народні традиції Святої вечері

*Цього вечора не можна було сваритися, кричати, щось позичати.

*Як пройде Святий вечір, таким буде для родини весь рік.

*Перед вечерею у хаті зазвичай мили підлогу.

*До вечері одягали чистий, святковий одяг.

*Господар заносив до хати сіно і клав його на стіл, зверху стелили білу скатертину. По кутках ставили чотири зубки часнику, який символізував здоров’я і захист від нечистої сили. Подекуди ставили монети, щоб водилися гроші.

*Першими на стіл ставили кутю, хліб, калачі, сіль, свічку-трійцю. Потім розкладали інші страви.

* Ложок ставили на одну більше, ніж членів родини, щоб стало більше ще однією душею. Подекуди ця ложка призначалася для померлих духів, які могли завітати на вечерю. Для ангелів-охоронців на вікно ставили маленьку мисочку з кутею.

*Під стіл складали сільськогосподарський реманент. Діти квокали, мукали, іржали, бекали, щоб водилася всяка худобина. За це батьки давали їм гроші та цукерки.

*Коли сідали на лаву або крісло, прогортали рукою, аби не присісти душу померлої людини.

*Вечерю починали з молитви навколішки, запрошуючи всіх родичів до 12 коліна.

*Усі їли з однієї посудини, що символізувало єдність родини.

*Поки не закінчувалася вечеря, ніхто не вставав із-за столу, бо буде блудником увесь рік.

*Після вечері страви не забирали зі столу, а ложки не мили.

*Усю ніч в хаті мало горіти світло, бо син Божий народився.

*На Святий вечір ходили колядувати діти, а на Різдво – молодь та дорослі колядники, вертепники.  

Надія БУДНА

Фото Василя САЛИГИ