Стежками краю малинових руж

Нам 80.

Здається це було зовсім недавно… Квіти, привітання, щирі слова вдячності, високе крісло, встелене буковинським килимом з малиновими ружами, а головне – тепле коло друзів та однодумців. Один із справжніх фундаторів буковинської фольклористики, збирач та знавець культури народної Авксентій Федорович Яківчук святкував свій ювілей. З того часу минуло майже два десятиліття, Авксентій Федорович вже давно у кращих світах. Напевно він і там продовжує подорожувати стежками краю малинових руж.

Це не дивно, адже понад півстоліття стежки-дороги Авксентія Яківчука пролягали від села – до присілка, від містечка – до хутірця, де у найвіддаленіших куточках Буковини пробуджується, дихає, відгранюється словом, мелодією, неповторним ремеслом проста народна талановитість. Чи ж вміємо, чи хочемо схилитись перед нею? Як би ж то! Життєвий приклад цього мудрого чоловіка вчить, що це обов’язок кожного з нас. Він не соромився віддати шану й тепло серця рукам і розуму самородків рідної землі. Співаків і співачок, яких, може, окрім Авксентія Федоровича ніхто не чув (багатьох з них, на жаль, уже й не почуємо), записував, видавав збірочками, вишивальниць і писанкарок, килимарниць і різьбярів, гончарів і лозоплетільників виводив, як казала заслужений майстер народної творчості України Фрозина Гулей, “на сонечко”: організовував виставки, передавав їхні витвори до музеїв, возив у світи, аби в столиці і навіть далі знали про багату уяву, витончений смак і золоті руки буковинців.

Благодатний куточок буковинської землі став рідною домівкою для Авксентія Федоровича, бо народився він у селі Горошова, що на Тернопільщині, однак останні півстоліття свого життя прожив на Буковині. У житті довелось йому всього зазнати – і голоду, і холоду, і навіть наймитської гіркоти, бо зростав у багатодітній родині. Ще зі шкільного віку з цікавістю вслухався і вбирав у себе ті неоціненні перлини народної творчості, які чув від старожилів села. Найбільше любив співи односельців на різних обрядових, родинно-побутових та християнських святах (колядки, вертепи, щедрівки, меланки), де часто і сам бував їхнім учасником. Навчаючись на філологічному факультеті Чернівецького державного (нині національного) університету ім. Ю.Федьковича, перевагу надавав фольклористиці. Стежку трудової діяльності розпочав з посади наукового співробітника Чернівецького літературно-меморіального музею Юрія Федьковича. Згодом, аж до останнього дня працював на різних посадах: від методиста обласного будинку народної творчості до завідувача кабінету дослідження і методики розвитку фольклору та етнографії учбово-методичного центру культури Буковини, а паралельно був викладачем на факультеті громадських професій Чернівецького університету імені Ю.Федьковича. Ми направду пишаємося тим, що Авксентій Федорович віддав роботі у нашому Центрі понад 40 років. Хтось символічно порівнював його з соловейком – непомітний, скромний серед птаства, а як співає! Авксентій Федорович у праці своїй також був непоказний і непретензійний, особливої уваги до себе ніколи не вимагав. І почесне звання заслуженого працівника культури України присвоєно Авксентію Яківчуку аж у сімдесят років, а обласна літературно-мистецька премія ім. С. Воробкевича прийшла до митця лише за два роки до того.

Та він просто працював - віддано, безкорисливо, для загального добра, для нашої культури. “З його появою в кабінеті, - згадували колеги, - всі бралися за ручки, інколи навіть вдавали, що щось роблять, бо при ньому було соромно сидіти без діла”. Згадували й випадки, коли діставалось Авксентію Федоровичу навіть за те, що про Україну висловився не так, як хотілося декому. Бувало по-всякому. Його стежки-дороги не завжди стелились м’яко. Минулося... А книжки, численні публікації в газетах, журналах залишилися. Серед них – чимало першовідкриттів про художників, просвітителів, майстрів, пісеннийбуковинський край. З чітким науковим баченням, з майстерною довершеністю з-під його пера виходили в світ народознавчі монографії у збірниках «Буковинські віночки», «Легенди Карпат», «Весілля», «Легенди та перекази», «Мовою різця і пензля», «Відгомін мистецтва літописного Чернівців», «Пісні Буковини», «Фольклорними стежками Буковинської Наддністрянщини», народознавчі збірки та багато інших.

Колись під час святкування свого поважного ювілею Авксентій Федорович згадав слова Михайла Івасюка: дійшовши до такого віку, чоловік повинен віддати народові те, що він здобув. А потім, трохи помовчавши, додав:

- Повірте, я так і зроблю: віддам усе - до останку.

Він це зробив, зробив щиро і відкрито, як, власне і працював усе своє творче життя.