Картинографія простих селян у творчості Марії Гебрін

Наївна картина – іконографічне джерело, яке увіковічує пам'ять українського народу творами мистецтва. Сучасні майстри народного малярства інтерпретують сюжети у своїй етностилістиці та пишуть авторською мовою. Потрактування образів виринає крізь призму минулого виміру, у часі ХІХ-ХХ століття, побудованих на особливому етноментальному ґрунті. У такому етно-наїві чітко прослідковується спадковість передачі традицій з покоління в покоління. Яскрава представниця наївних художників-самородків з села Іванівці Кельменецької СТГ Дністровського району Чернівецької області, що на Бессарабії – Марія Гебрін.

Марія Іванівна Гебрін

Марія Іванівна працює у сюжетному, побутовому та пейзажному (стафаж) жанрах. Частими сюжетами стають сцени з буденного життя селян, відзначення свят, проведення обрядів, звичаїв, господарська діяльність та любовні відносини. Символічні образи – національні типажі, де кожен з них є важливим та взаємоувиразнюючим: немовля, дитина, дівчина, парубок, жінка, жінка-мати, чоловік, кум, кума, дід, баба, хрещена, господиня, господар, пастух, ткаля, рибалка…

Марія Гебрін за роботою

Усіх об’єднує українська приналежність, яка помітна за народними строями, місцевістю, діяльністю, сакральному та хатньому будівництві. В них присутні глибокі аксіологічні основи: темперамент, етика, культура, мудрість, вірування, майстерність та мужність. Немовля – народження живого організму, нової людини; дівчина – джерело недоторканності, чистоти, вроди; хлопець – символ сили, хоробрості, благородності; жінка – життя, любові, берегинства; чоловік – опори, мужності, честі…

Людські образи на полотнах майстрині написані в етностилістиці, яка конфронтує академічному живопису, але досить унікальна: легке відхилення від пропорцій, анатомії, лінеарність, порушення перспективи, узагальнене моделювання форми, лаконічна, яскрава палітра кольорів, декоративна деталізація. У майстрині уявлення про світ предків створюється не лише на інтуїтивному рівні, а й по пам’яті сфокусованої крізь власну свідомість.

Біля криниці, п.о., 2015 р.	Випадкова зустріч, п.о., 2018 р.	Всі квіти тобі, дпв, олія, 2018 р.

Всюди буйно квітне черемшина, п.о., 2019 р.	Газдиня, п. о., 2021 р.	Господарочка, двп, олія, 2021 р.

Господарочка, п.о., 2021 р.	За куделею, п.о., 2009 р.	Закохані, двп, олія, 2019 р.

Залицяння, двп,олія, 2021 р.	Залицяння, двп, о., 2019 р.	Залицяння, двп, олія, 2017 р.

«Гебрінське письмо» має егоцентричне начало, адже Марія Іванівна відчула себе у ролі кожного персонажу. ЇЇ картини – експозиція образного мислення, а сама мисткиня – провідниця споглядачів у власно створений мікрокосм. Вона зображує не лише сільську ідилію, а й часто зустрічається гумористичне потрактування сюжету, що уможливлює більш ширший діапазон зображення. Найбільш відомі етно-наївні твори: «Господиня», «Біля криниці», «Напій, дівчино, коня», «Перше побачення», «На вечорниці», «За куделею», «Колядки», «Чарівна злодійка», «Не прийшов», «Два дубки», «Гоноровий парубок», «Сватання», «На узліссі», «Біля перелазу», «Солодкі вишні», «Весілля», «Залицяння», «Перші гульки», «Неси ж Галю, воду», «Розмова», «По воду» тощо.

Залицяння, п.о., 2017 р.	Залицяння, п.о., 2018 р.	Зустріч, п.о., 2019 р.

Зустріч, п.о., 2020 р.	На вечорниці, двп, олія, 2018 р.	Напій дівчино коня, п.о., 2019 р.

Не прийшов, п.о., 2018 р.	Перше побачення, п.о., 2019 р.	Перші гулі, п.о., 2015 р.

По воду, двп, олія, 2019 р.	Солодкий сон, двп, олія, 2021 р.	Солодкі вишні, п.о., 2019 р.

Творчість Марії Гебрін це самобутня сторінка, у жанрі наївізму, не лише в бессарабському, а й українському народному мистецтві. Її творчий доробок формує генофонд для молодого покоління та відкриває перспективи для дослідження філософами, мистецтвознавцями, етнографами та істориками. 

Альона БЕЖЕНАР, мистецтвознавиця,

методистка науково-методичного відділу дослідження та збереження

традиційної культури БЦКМ